ДЕ1

ДЕ1, частица.Прост.Употр. при передаче чужих слов.Феопоми услышав нѣкоего глаголюща, для того де общенародие лакедемонское долго стоит: что цари их умѣют повелѣвати. Апофегм. 155. Скажи картежнику: он обществу отрава: Не плутня де игра, он скажет, но забава. Сум. Сат. 355. Г. Бургав пишет, что растѣния имѣют между собою мужской и женской пол, и что де тот двойной пол к порождению их нужен. Коз. Расс. 87.|При введении в речь пословиц.Страх во мнѣ час от часу умножался: по пословицѣ, Знает де кошка, чье мясо она съела. Члкв Повариха 17. [Суевѣров:] Веть не даром пословица то говорится: тише де ѣдешь, дальше будешь. Колдун 264.

Стил. САР1 частица .. в просторѣчии токмо употребляемая.

Смотреть больше слов в «Словаре русского языка XVIII в»

ДЕ2 →← ДЕ ПАССАЖЕ, ДЕПАССАЖ

Смотреть что такое ДЕ1 в других словарях:

ДЕ1

ДЕ1, присл. 1. пит. У якому місці? — А як батько образився, — як не пустить більш по весіллях ходити — де тоді Якова побачиш? (Вовчок, І, 1955, 207); — Бабусю! — питає [Чіпка] раз Оришки. — Чи в мене батько був? — Був, сину. — Де ж він тепер? (Мирний, II, 1954, 49); — Хто співає? Де? (Л. Укр., І, 1951, 343); // У риторичних оклично-питальних реченнях (часто з часткою ж), що виражають жаль, здивування і т. ін. з приводу відсутності кого-, чого-небудь. Сердега [Дідок] сів, схилився Та й зажурився. Згадалось все йому — і давня давнина… А де тепер вона?.. (Гл., Вибр., 1957, 122); Де ж той світ!? І де та правда?! (Шевч., II, 1953, 358); Треба землі, і то конче треба. А де ж її узяти?.. (Коцюб., І, 1955, 111); «Романочку, де ж ти тепер? Як тобі там, у далекім краю?..» Думкою лине до сина, думкою кличе його до себе (Стельмах, І, 1962, 510); // Куди? Засміявсь Старий і внучку привітав, Неначе справді молодицю: «А де ж ти діла паляницю?» (Шевч., І, 1951, 320); // Звідки? І де ті в господа взялися Усякі штучнії їства? (Шевч., II, 1953, 107). 2. обставини місця. Десь, кудись, де-небудь, куди-небудь. — А я хочу двадцять карбованців, — кажу. — Дасте, то зостанусь, а ні, то піду де в друге місце служити (Вовчок, І, 1955, 20); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Л. Укр., І, 1951, 51). 3. у знач. спол. сл. Уживається: а) у підрядних реченнях місця (частіше в поєднанні з прислівниками там, туди, звідти в головному реченні). Сам на самоті ніколи не хотів зоставатися, а все туди рветься, де люди (Вовчок, І, 1955, 178); Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Коцюб., І, 1955, 308); І затремтять сузір’я над окопом, Де одинадцять смілих залягли (Бажан, Вибр., 1940, 174); б) у підрядних додаткових реченнях. Він якось смутно дивився вниз, на поміст, мов забув: де він, що він (Мирний, II, 1954, 103); А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? (Коцюб., II, 1955, 222); Сам той Ох на корч заввишки, але в сажень борода, знає.., де багатство, де біда (Л. Укр., І, 1951, 273); в) у підрядних означальних реченнях (частіше в поєднанні з займенниками такий, той у головному реченні). Неслися сміхи, реготня, гвалт окривав хату і несамовито вривався в другу, де була Мотря з Галею (Мирний, II, 1954, 296); Швидше в гай зелений, в поле, Де повітрям тягне з гір! (Граб., II, 1959, 413); Розкрито осяяні входи В лункі анфілади зал, Де пісня склика хороводи І щастя веде карнавал (Бажан, І, 1946, 174). Де… де… Уживається при перелікові і зіставленні кількох речень або членів речення. [Xвора:] Я бачила тоді, що хто хиливсь найнижче, Того найбільш топтали люди й коні.. У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Л. Укр., І, 1951. 119); Вони [циганки] їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Коцюб., І, 1955, 371). ДЕ2, част., розм. Уживається (часто з словами та, там, тобі) у знач. запереч. ні, та ні. Не то розумний-дурень знає.., Як скрізь Ведмідь той мед тягає, — Так де тобі! І не кажи, — Себе, мов, стережи! (Гл., Вибр., 1957, 95); Чи вже давно ся ніч нас обгорнула, один казав: «Два тижні!», другий: «Місяць!», ще інший: «Де! давніше!» (Л. Укр., І, 1951, 294); Питаєте, чи запоміг хто? Де там! Глузують іно з Карпа, сміються (Коцюб., І, 1955, 305). Де вже [там, тут, тобі́] не… — уживається при запереченні чийогось сумніву. [Гебрей:] Ти не раб? [Єгиптянин:] Е, де вже там не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так роботу сю розклав (Л Укр., II, 1951, 244); — А чи добре знаєш усі лази там до замку? — спитав один.. — Де вже не добре! як свою кишеню (Морд., 1, 1958,136); Де ж таки́ (то) ви́дано, щоб..? — уживається при вираженні обурення. — Дивлюсь — мій Стефанко лежить, як колода спухлий. (Чи баба бреше, чи вона дурна. Де ж таки видано, щоб зарізані були від того спухлими?) (Коцюб., І, 1955, 455); Де [не] взя́вся (ві́зьметься і т. ін.) хто, що — звідкись з’явився (з’явиться і т. ін.) хто-, що-небудь. — Якби ви нас, дяче, повозили ще!.. — Шукайте санчат, повожу вже… Де взялися й санчата (Мирний, II, 1954, 194); — Темненької ночі, ми [квіти] до сну охочі, головоньки схилимо біленькі — де візьметься панство вельможне, заможне.. Веселі співи гучні, музиченьки бучні не дають нам спати до півночі… (Л. Укр., III, 1952, 489). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 227.... смотреть

T: 185